2.Річечка Тростяниця петляє
по лісах Житомирщини, впадаючи в Іршу близько Чоповичі. Давно збирався
перевірити її на предмет байдаркових - і, нарешті, сонячним березневим днем
зробив це. І ось які результати досліджень.
3.Борисоглібська церква,
1806-39 роки. Розташована в передмісті Переяслав-Хмельницького,Бабачихе (Борісовка).
Побудована на місці, де в
1015 р. за наказом Святополка був убитий князь Борис (син Володимира
Хрестителя).
4.Втачені церкви Путивля. Дерев’яна
Вознесенська церква, 1772 р. Храм розібрали на поч. 20 ст. у зв’язку з
будівництвом однойменного мурованого храму, в стінах якого після реконструкції
і добудови розташували районний будинок культури.
Благовіщенський храм, 1840
р.(1825 р.). Знищений в 1960-х рр.
5.Требухів – село
Броварського району Київської області. В давні часи на місці Требухова було
поселення Іваничі, яке зруйнували татари. У 1633 р. тут засновано Требухівку.
Але це село згадується ще раніше 1629 р. Письмові джерела засвідчують
двоваріантне давнє заселення Требухова в урочищах Горочани й Іваничі. До
початку 17 ст. ці землі належали княжицьким власникам і київським монастирям. У
1634 р. Данилович, родовитий руський шляхтич, володар Борисполя і Одеського
замку на Волині, засновує тут поселення. Також є легенда що назва походить від
прізвища Треби, який нібито був ключником в київській в’язниці і допоміг утекти
кільком ув’язненим тай сам утік з ними і з родинами заснували тут поселення.
6.Свято-Покровська церква збудована
у 1905-11 роках. Дуже красивий і незвичайний з типовими козацькими рисами храм.
Раніше на його місці стояв інший храм який був зруйнований в роки боротьби с
етнічними українськими рисами в архітектурі.
7.Свірж — село в
Перемишлянському районі Львівської області на ріці Свірж, між Бібркою і
Перемишлянами.
Перші писемні згадки про
замок датуються 1530 р., тоді він належав родині Свірзьких і з тих
пір перебудовувався. Від первісної будівлі залишилися тільки стіни нижніх
ярусів. Замок мав добре оборонне розташування, побудований на
відособленій горі Белз поблизу села Свірж (в часи зведенняСвірж мав
статус міста), він був оточений болотами, ставками, ровами і розвідним мостом.
В 1648 році замок спалили
татари, а під час визвольної війни під проводом Хмельницького в 1648-1654 його
декілька разів брали козаки. В 1672 на замок напали турки (про його переможця
інформація в джерелах суперечлива). В 1675 витримує натиск татарських и
турецьких військ і захищає своїми стінами залогу, яка втекла з Поморянського
замку.
Сучасного вигляду Свірзький
замок набуває коли стає родинною резиденцією графів Цетнерів. Цетнери
перебудовують замок, закладають парк з ставками, будують багато господарських
будівель. В 1907 р. власником замку стає граф Роберт Лямезан Салянс. Він одразу
проводить реставрацію замку, оздоблює його цінними меблями, картинами. Під час
Першої світової війни замок спалюють російські війська. Будівля згоріла разом
зі всіма цінностями, залишились лише стіни. Та вже до 1926 р. Граф Роберт знову
відновлює будівлі замку. Під час ІІ світової війни замок пограбовано і частково
зруйновано.
Нова реставрація замку 1975
– 1983 рр. пов’язана з ім’ям Андрія Шуляра, Заслуженого архітектора України,
лауреата державної премії ім. Т. Шевченка. Шуляр запропонував відреставрувати
замок та використовувати його як будинок відпочинку архітекторів. В цей період
поновлені білокам’яні портали в проїзді центральної вежі, перекладені кам’яні
сходи, бордюри, замінене перекриття, відновлені інтер’єри жилих приміщень,
господарських будівель. найскоріше це і врятувало замок від великих руйнувань і
він досить добре зберігся до наших днів.
Але Свірзький замок потребує
подальшої реставрації.
Найкраще їхати до Свірзького
замку зі сторони с. Бібрка. Далі їхати за вказівниками “Перемишляни”.
Також можна добиратися з м. Перемишляни.
Оборонна башта (руїни)
розташована з правого боку від в’їзду в замок. Можливо, входила в комплекс
зміцнень.
8.Село Бучак на Канівщині
концентрує в собі неймовірно потужний пласт інформації – від геології і
палеонтології до археології, народної архітектури й історії українського
поетичного кіно. Порятувати цю легенду від руйнування і загребущих рук може
створення заповідної історико-рекреаційної зони.
9.Донбас – історична і
природна terra incognita України, красу та унікальність якої в останні
півстоліття всіляко замовчували і применшували.
10.Це справді диво, але за
якихось 100 км
від Львова, де панує ледь не весняна погода, я потрапляю у справжню зиму. Отож
минаємо Трускавець із його претензією на респектабельність, Борислав із його
розбитими вулицями і гірським
серпантином піднімаємося на
карпатський перевал, за яким розташувався ще один відомий курорт – Східниця.
Дорога вкрита снігом, тому їхати доводиться дуже повільно. Машин у цих краях
небагато, за весь час зустріли хіба що хлібовоз і маршрутку, мобільний зв’язок
періодично зникає. Врешті дістаємося до села, що міститься фактично на стику
трьох районів: Дрогобицького, Сколівського та Турківського. Але найцікавішою є
його назва – Майдан. Утім, попри революційне найменування, тут спокійно та
малолюдно. У центрі дерев’яна церква із цвинтарем, недіючий костел, у якому ще
кілька років тому був… Будинок відпочинку. Пожильців, звісно, давно вже в ньому
немає, однак і віруючим храм також не повернули – після війни римо-католиків
тут не залишилося. Майдан не має власної сільради, натомість поруч із костелом
ще одна дуже важлива будівля – місцеве лісництво. На його подвір’ї надибую
свідчення колишньої слави Майдану – стару доменну піч. Виявляється, ще в XIX
столітті тут процвітав цвяховий промисел: із місцевої сировини тут виплавляли
до 9 т заліза, з якого робили цвяхи, а також бляху та металеві знаряддя. І хоча
виробництво давно занепало, майже 10-метрова піч таки непогано збереглася.
Трохи згодом у місцевому
лісі знаходжу ще одне підтвердження того, що в минулому це було велике село –
фруктові дерева на місці знищених у 1940-х роках обійсть. Їх господарів у межах
обміну населення вивезли до Польщі, тоді ж і занепав тутешній костел.
Немає коментарів:
Дописати коментар